Економіст Нуріель Рубіні став відомим в усьому світі багато в чому завдяки тому, що він пророкував світову фінансову кризу ще до його початку. Однак я можу сказати, що про можливість першими глобальної економічної кризи говорив ще мій викладач з політекономії в 2005 році, та й для мого викладача з міжнародних фінансів вже в 2008-му криза не стала несподіванкою. Можна згадати й про теорію економічних циклів Кондратьєва, який ще в 1920-х роках висунув свою теорію циклів економічної кон'юнктури. Прогноз економіста був розрахований до 2010-2015 років і на ці роки повинна була припасти економічна криза і зміна циклів.
Про те, що в глобальній економіці, і в економіці держави, яка виробляє майже чверть світового ВВП (США), виникли серйозні дисбаланси, писалося багато книг і виходило багато статей. Про те, що існуюча система, м'яко кажучи, не без вад, нам показали кризи Азії, потім доткомів і так званий «Енронгейт». Але про те, де ж саме виникне нова криза, що стане її причиною, точно сказати було важко. Дуже часто кризи починаються не зовсім там, де міститься основна проблема. Про те, чи був ринок інструментів із сек'юритизації іпотеки в США «найслабшою ланкою» в економіці штатів і світової фінансової системи, суперечки не вщухають, і про це буде написано ще багато чого і після закінчення кризи. Але те, що обвалення цієї піраміди розкрило всі ключові проблеми, як в економіці США, так і у світовій економіці, сумнівів точно не залишилося.
Якщо брати для порівняння 1929 і початок Великої депресії, і обвалення на ринку іпотечних заставних у 2007 році, то спільне між цими кризами, виявляється, не тільки в схожих наслідках. Якщо перша криза виникла з причини перевиробництва, переоцінення можливостей споживчого ринку найбільшими монополіями США, і одночасно переоцінення споживачами цінних паперів цих монополій, то сьогоднішня (вірніше вже майже вчорашня) криза знову ж таки виникла не без переоцінення можливостей споживачів та фондового ринку. Проте система, яка вивела США з кризи 1929-1933 р.р., описана Дж. М. Кейнсом, заклала деякі основи кризи вже в 21 столітті. Саме відповідно до теорії кейнсіанства держава стала грати дуже важливу роль у функціонуванні економіки, саме Кейнс говорив про необхідність підтримки споживчого попиту, про стимулюючої ролі дефіциту державного бюджету. Держава США «перестимулювала» споживчий попит своїх громадян, почавши в 1990-х роках видавати кредити наліво і направо, аби люди купували товари. Держава простимулювала співробітника Salomon Brothers Льюїса Раньєрі придумати механізм сек'юритизації в 1970-х роках, держава давала гроші, а Раньєрі придумав як дозволити якомога більшій кількості громадян здійснити свою «американську мрію», а всім, хто брав участь у ланцюжку створення та реалізації іпотечних заставних з допомогою SPV непогано заробити на цьому. У 1980-х роках було проведено масштабне дерегулювання фінансових ринків, в основному фондового, що мало позитивний вплив на економіки країн і на світовий рух капіталу, однак і збільшило потенційні ризики як для фінансових інститутів і держави, так і перерозподіливши ці ризики на всіх учасників світової фінансової системи.
Можна зробити невеликі висновки про те, що нових криз людству не уникнути, як би ми не намагалися. Нова система, яка прийде на зміну існуючій, автоматично закладе основи для майбутньої кризи.
Людська жадібність і спрага наживи не закінчиться ніколи, результати спроб змінити ці аксіоми ми можемо побачити на прикладі СРСР. У бажанні людей заробити, причому як можна більше, немає нічого поганого, це і є двигуном прогресу, але як і будь-який двигун, цей теж схильний до поломок. Завдання полягає тільки в тому, щоб вчасно помічати поломки і усувати їх.
Під час сьогоднішньої кризи проблеми були занадто значні, щоб вирішити їх шляхом внесення дрібних коректив. Криза зайвий раз змусила усіх згадати про поточні проблеми, які існували і раніше, і про які всі знали. Однак коли система працює, навіщо щось міняти? Криза - ідеальний час для реформ, і це розуміють лідери світових держав, регулярно проводячи зустрічі та виносячи на обговорення нові пропозиції. Україна вирішила рухатися своїм шляхом, і ніяких реформ не проводити, але зараз не про це.
Саме від того, що буде зроблено в плані реформування, напрацювання спільного плану розвитку в глобальній перспективі (що дуже важко), і буде залежати те, як швидко ми побачимо нову нестабільність і кризу.
Саме про це (про питання реформування фінансової системи) ми й поговоримо в наступній моїй замітці.
