(Продовження. Початок читайте тут)
Тільки коротко, тому що по кожному з ключових питань вже було списано тонни паперу, причому писалися вони найвпливовішими людьми в економічному світі, а єдиної думки знайдено так і не було.
Головне, на чому сьогодні зупиняється увага економістів та політиків - це нова система регулювання фінансових ринків. Причому, якщо для адміністрації Рузвельта та інших лідерів держав того часу, проблеми концентрувалися в площині регулювання державних фінансів, то для глав держав початку 21-го століття до цих проблем додалися ще й проблеми глобального характеру. Більш серйозний нагляд повинен бути встановлений як для банків, так і для фондового ринку, особливо ринку деривативів. Саме деривативи дозволили створити інструмент сек'юритизації іпотеки та ризики стали перемішатися від окремих емітентів цінних паперів до всіх учасників ланцюжка. У ці ризики були втягнуті й комерційні банки, але ж саме з проблеми відділення комерційної, класичної діяльності банків від інвестиційної діяльності й почався Новий курс у 1933 році.
Основні вимоги, які висуваються до банків сьогодні - це збільшення розмірів капіталу та ліквідності, перегляд систем оцінки ризиків. Одночасно пропонується провести поділ великих фінансових структур на більш дрібні, зокрема цей процес вже починається у Великобританії, де націоналізовані урядом Royal Bank of Scotland, Northern Rock і Lloyds TSB будуть розділені на частини, а голландський ING буде розділений окремо на страхову та банківську компанію. Також така можливість обговорюється і в США, де раніше сповідався принцип «занадто великий, щоб впасти». Тепер стало зрозуміло, що і великі можуть падати, причому, падаючи, вони тягнуть за собою всіх інших. При розподілі структур на більш дрібні планується уникнути повторення подібних проблем у майбутньому. Бажання розділити існуючі величезні фінансові структури зрозуміле і з іншої причини. У структурі сучасних фінансових корпорацій знаходяться як банки, так і страхові та інвестиційні компанії.
Проблема полягає в тому, що всі ці напрямки діяльності підпадають під нагляд різних регуляторів. Внаслідок цього нагляд за конкретною організацією слабшає, а оцінка ризиків значно ускладнюється.
Одними з винуватців кризи стали аудиторські компанії та рейтингові агентства, які не побачили, або не захотіли побачити, зростаючі ризики. Діяльність цих структур досить слабко регулюється, відповідно, необхідно створювати структури для контролю і цих гравців.
З даної ситуації залишається 2 виходи: дроблення або створення нових інститутів в системі нагляду. Посилення нагляду може бути досягнуте як шляхом розширення повноважень існуючих регуляторів, так і шляхом створення нового «мега-регулятора». І якщо в питаннях регулювання на рівні окремих держав, уряди мають вибір серед цих двох можливостей, то у світовій фінансовій системі нового регулятора, мабуть, уникнути не вдасться. Цим регулятором може стати вже існуючий МВФ, шляхом одержання великих повноважень, або ж нова структура. При цьому виникають нові проблеми: а чи не перенесуться всі проблеми з більш дрібних регуляторів автоматично в новий великий (корупція, забюрократизованість, повільність у прийнятті рішень), причому додавши й нові; чи не буде це занадто - передати такі величезні повноваження в одні руки, адже мова йде про світову економіку, багатомільярдні потоки щодня. Окремим питанням залишається й розподіл впливу у світових інститутах.
Начебто всі радіють, що «велика сімка» (або ж «вісімка»), вже не так актуальна, як «велика двадцятка». Так, позитиву в цьому немало, більша кількість країн приєдналася до процесів прийняття глобальних рішень, самі рішення почали враховувати проблеми більшої кількості держав. І ось тільки антиглобалісти жахливо розчаровані, адже вони очікували побачити розвал глобального співробітництва, а в результаті побачили його більшу консолідацію. Але чи збільшилося насправді представництво країн, що розвиваються, чи почали враховуватися інтереси найбідніших країн? З дуже великою натяжкою можна дати позитивну відповідь на це питання. Хтось може сьогодні сказати, що Китай, друга країна по ВВП в світі, є посиленням представництва бідних країн, або, може, такою є країна - один з лідерів з інноваційних технологій - Південна Корея, чи такою є одна з країн-лідерів з рівнем життя - Австралія? Такі країни, як Мексика та Саудівська Аравія, сильно піддані впливу США і залежні від долара, теж навряд чи почнуть захищати ті інтереси, які будуть не бажані США. Коли читаєш про плани розподілу частки голосів у МВФ на користь менш розвинених країн на 3-5%, стає смішно. Розвинені країни майже не втрачають голосів, приріст, в основному, отримують країни БРІК, які вже й так за розміром ВВП входять до числа провідних держав. При цьому США залишає за собою 17% голосів, але ж для прийняття найбільш важливих рішень необхідно мати 85% голосів «за». Як бачимо, ніякої світової справедливості ми не отримаємо й після реформ, максимум, що зміниться - це «узаконення» збільшеної ролі країн БРІК. А те, що без згоди США нічого не буде, нещодавно показав саміт міністрів фінансів країн G-20. Британія запропонувала введення податку на міжнародні транзакції і створення спеціального фонду з цих надходжень. США заблокували цю ініціативу фактично без різних консультацій з іншими державами.
Необхідно розглянути й проблему, яку зробили ключовою в планах реформування, а саме - роль долара США. Всі чомусь думають, що з відмовою від панівної ролі долара, проблеми будуть вирішені. Проблеми насправді таки існують. Але складаються вони, більшою мірою, не з долару, а з того, що немає альтернативи цьому самому долару. А США, чудово це розуміючи, починають використовувати свою роль світового емісійного центру для вирішення власних проблем. Цього разу, вже, звичайно, занадто загралися. Світові лідери починають давати зрозуміти, що миритися з таким порядком речей, вони не мають наміру. При цьому основними «революціонерами» є країни БРІК, чия роль у світовій економіці зросла, але політично вони досі цього не відчули.
Альтернативи долару, як світовій резервній валюті, поки немає. Щоб це зрозуміти, достатньо проаналізувати можливості інших валют. Начебто є євро, наднаціональна валюта, що представляє об'єднання країн з торбою ВВП приблизно рівного США, маючи другу за величиною частку у світових резервах. Однак треба згадати і про інші сторони. Євро є продуктом складного міжнародного договору, ефективність якого визначається ефективністю що лежить у його основі міжнародної угоди. Що таке ЄС, ми всі могли бачити протягом кількох років, коли країни не могли узгодити між собою новий вектор розвитку цієї організації та «швидкості» реакції ЄЦБ, на відміну від швидкого та адекватного реагування ФРС. Все це підтверджує і реакція світової спільноти на нову валюту, частка євро в міжнародних резервах приблизно дорівнює частці німецької марки та інших валют, на зміну яким прийшло євро. А якщо брати до уваги той факт, що за межами ЄС євро, в основному, використовується в регіонах, що межують з ЄС і тісно пов'язаних економікою з Європою, то роль євро в міжнародному масштабі й зовсім не можна порівнювати з доларом США. При цьому ми забуваємо й про геополітичний вплив США і ЄС. ЄС, наприклад, буквально кілька днів тому, таки затвердив Лісабонський договір і створення посади президента ЄС і міністра закордонних справ. США має свої військові бази в усіх куточках світу, країни Близького Сходу, Японія тісно пов'язані зі США, більшість резервів таких країн як Росія і Китай номіновані в доларах. ЄС поки не може конкурувати зі США в плані політичного впливу.
Юань не підходить на роль долара з причин сильних обмежень на операції з капіталом і з нерозвиненістю фінансових ринків. Та й Китай поки занадто малий час є провідною державою, не кажучи вже про все ті ж резерви 2.1 трлн. дол., більшість з яких знаходяться у вигляді доларів США і казначейських облігаціях США. Багато розмов виникло з приводу нової валюти, швидше за все на основі СДР МВФ. Але крім незначної частки в 5% від світових резервів є й інші питання. Валюта навряд чи зможе існувати без підтримки ефективного уряду, без цього не буде достатньо довіри до неї. На якій підставі буде проходити емісія, і як буде розподілятися пропозиція такої валюти, хто буде мати повноваження і наскільки гнучкою буде політика по відношенню до такої валюти?
Все більше експертів схиляється до так званої фрагментованї системи, тобто велика конкуренція і відсутність явного лідера в резервах. Такий період уже був у часи між двома світовими війнами, коли британський фунт почав втрачати свій вплив. Всі ми пам'ятаємо, що цей час називають періодом глобальної автаркії, коли країни «закрили» свої економіки та обсяги світової торгівлі значно впали. Сьогодні є багато міжнародних інституцій для запобігання такій ситуації, але можливість світової нестабільності дуже велика. Для запобігання цього необхідно більш тісна, а головне скоординована співпраця і якнайшвидше вироблення загальної стратегії, адже на реалізацію такої стратегії з приводу глобальної резервної валюти потрібні роки, а як переживе світ нові глобальні потрясіння й нестабільність невідомо.
На даному етапі розвитку світової фінансової системи можна зробити висновки, що нічого точно не відомо, багато в чому саме через кризу. Криза одночасно і підштовхнула до початку дій по зміні системи, і загальмувала ці процеси. Лідерам світових держав сьогодні куди важливіше вийти зі стану рецесії, а там, де це вже сталося - підтримати економічне зростання. Крім цього, нікуди не поділася проблема безробіття, яка буде стримувати споживчий попит, невідомо, що нас очікує в результаті накачування економіки величезними сумами грошей, як уряди зможуть справитися з дефіцитом бюджету, а про нові бульбашки на сировинних ринках і згадувати не хочеться. Про які ефективні дії на міжнародному рівні може йти мова, коли навіть глави фінансових відомств США не можуть впевнено говорити про майбутнє!
Для стійкого та прогнозованого росту й розвитку світової фінансової системи потрібно чітке бачення, що і як робити, потрібна узгоджена схема дій, план, який буде підтриманий усіма розвиненими країнами, і тими країнами, які заявляють про свої претензії на провідні ролі. Для досягнення такої стабільності в майбутньому, як не парадоксально, сьогодні потрібна стабільність, якої поки що немає. Лише після того, коли політики зрозуміють, що їх рейтингам у зв'язку з потенційно невдалою внутрішньою економічною політикою нічого не загрожує, почнеться по справжньому плідна робота в міжнародній площині. Нам залишається сподіватися на продовження виходу позитивних статистичних даних у провідних економіках світу і нову, на жаль не позбавлену закладених проблем на майбутнє, але все-таки кращу, світову фінансову систему.
